Борис Олійник
По завершенні сьомого, з виходом на восьмий виток життєвої спіралі, якось по-новому сурмить читане-перечитане Шевченкове: “У всякого своя доля і свій шлях широкий”…
читати далі
5.12.2013

Першого грудня виповнилося 100 років від дня народження видатного українського поета, публіциста, драматурга та громадського діяча Платона Микитовича Воронька

2 грудня у Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка відбувся урочистий вечір пам’яті «Недоговорено багато…», присвячений столітньому ювілею митця.

У мистецькому заході взяв участь Герой України, Голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченко, поет Борис Олійник.



22.11.2013

Борис Олійник був гостем Перших Російських літературних зборsв, які відбулися в Москві з ініціативи нащаків класиків російської літератури Пушкіна, Лєрмонтова, Толстого, Достоєвського, Пастернака і Солженіцина. В роботі зборів взяв участь Президент Російської Федерації Володимир Путін.
Борис Ілліч виступив перед цим поважним зібранням російських колег.



22.11.2013

Борис Олійник 21 листопада взяв участь в роботі російських літературних зборів, скликаних з ініціативи нащадків класиків російської літератури Пушкіна, Лєрмонтова, Достоєвського, Толстогока і Солженіцина. В роботі зборів взяв участь Президент Російської Федерації Володимир Путін.
Борис Олійник звернувся до учасників зборів.



22.11.2013

Борис Олійник 21 листопада взяв участь в роботі російських літературних зборів, скликаних з ініціативи нащадків класиків російської літератури Пушкіна, Лєрмонтова, Достоєвського, Толстогока і Солженіцина. В роботі зборів взяв участь Президент Російської Федерації Володимир Путін.
Борис Олійник звернувся до учасників зборів.



31.10.2013




1 2 3 ... 22 23 24» |

Біографія

ОЛІЙНИК Борис Ілліч

1935 року народження (с.Зачепилівка, Новосанжарського району, Полтавської області).

По закінченні десятилітки у 1953 році вступив на ф-т журналістики Київського Шевченкового держуніверситету, який закінчив у 1958 році.

У 1958 році працював завідуючим відділу республіканської газети “Молодь України”. З 1962 по 1973 рік праця в журналі “Ранок”. Шлях від простого кореспондента до головного редактора. Був заступником головного редактора журналу “Дніпро” та старшим редактором видавництва “Дніпро”. З 1971 по 1974 рік - заступник голови правління Спілки письменників України. З 1974 по 1991 - завідувач відділу, член редколегії журналу “Вітчизна”. З 1976 по 1991 - Секретар Спілки письменників України та СРСР. Член ЦК КПУ і ЦК КПРС. У 1999 році Голова Комітету по Державних преміях України імені Т.Г. Шевченка в галузі літератури, журналістики і мистецтва при Раді Міністрів України.

З 1980 по 1991 рік обирався депутатом Верховної Ради УРСР 10-го і 11-го скликань, голова Комісії Верховної Ради з питань освіти і культури. У 1981 році нагородження ювілейною медаллю Всесвітньої Ради Миру. З 1989 по 1991 рік – голова Комісії зв’язків ВР СРСР з громадськістю, віце-голова Палати Національностей Верховної Ради СРСР.
З 1992 по 1994 - народний депутат Верховної Ради України 12-го (1-го). Провідний науковий співробітник Інституту національних відносин і політології АН України. З 1994 по 1998 - народний депутат Верховної Ради України 2-го скликання. З 1995 по 2006 рік Голова Постійної делегації Верховної Ради України у Парламентській Асамблеї Ради Європи. З 1996 по 2006 рік віце-президент Парламентської Асамблеї Ради Європи.
З 1998 по 2002 рік народний депутат Верховної Ради України 3-го скликання. Голова Комітету Верховної Ради України у закордонних справах і зв’язках з СНД.
З 2002 по 2006 - обраний народним депутатом Верховної Ради України 4-го скликання.

Побував майже у всіх гарячих точках міжетнічних конфліктів колишнього Союзу, про що розповів в есе “Два роки в Кремлі” (“Князь тьми”).
З перших днів нової Югославії трагедії рішуче виступив – у пресі, у Верховній Раді та Раді Європи – проти ембарго Сербії. Неодноразово бував у “гарячих точках” Боснії-Герцеговини. Після чого написав есе “Хто і з якою метою сатанізує сербів?” Вийшло окремою книгою українською і сербською мовами в Югославії (1996 р.)

Під час перебування в Сербії попав під бомбардування натівців. По слідах поїздки написав есе “Хто наступний?”, в якому розкрив істині наміри агресивного блоку НАТО. Матеріали на захист сербів і чорногорців опублікував в українській, російській і югославській пресі.

У травні – червні 1986 року одним з перших побував у Чорнобилі, в зоні, звідки вів репортажі на ЦТ СРСР і України. Того ж року виступив зі статтею в “Литературной газете” (Москва), “Випробування Чорнобилем”, в якій викрив злочинну діяльність тимчасовців. У 1987 році нагороджений Грамотою “Учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС”.

Борис Олійник, по суті, зупинив будівництво промвузла у Каневі, що загрожувало усипальниці Т.Г.Шевченка. Ще у Верховній Раді УРСР виступив проти зведення мосту через Хортицю, що й змусило чиновництво відкласти реалізацію свого заміру. У 1995 року Борису Іллічу присвоєне звання “Почесний громадянин Канева”.

Був одним із тих, хто через пресу заблокував будівництво АЕС в Криму і під Чигирином та каналу Дунай-Дніпро, через який би пішов в Україну весь бруд Європи.

Першим на державному рівні 1988 року в Кремлівському Палаці сказав про Голодомор в Україні, запропонувавши створити “Білу книгу” про чорні діла 1932-1933 років.

Саме Олійник вручив від імені інтелігенції України маршалу Язову клопотання про звільнення від військо-політичного училища приміщень Києво-Могилянської академії. Маршал вчинив позитивну резолюцію.

Один із фундаторів Українського фонду культури, який незмінно з 1987 і донині очолює його на громадських засадах. Нині віце-президент Парламентської Асамблеї Ради Європи. У 2002 році присвоєно звання “Почесний громадянин міста Києва”.

Друкуватись почав ще в школі. Перший вірш опубліковано 1948 році. Борис Олійник – автор понад 40 книг віршів, есе, статей, які виходили в Україні, в усіх республіках СРСР, перекладались російською, чеською, словацькою, болгарською, польською, сербською, румунською, італійською та іншими мовами.

Лауреат премії імені М.Островського (1963 р.), Державної премії СРСР (1975 р.), Державної премії України імені Т.Г.Шевченка (1983 р.), міжнародних премій імені Сковороди (1994 р.), “Дружба” (1997 р.), все югославської премії “Рицарське перо” (1998 р.), міжнародної премії імені Давида Гурамішвілі (1999 р.), міжнародної премії імені Шолохова (2001 р.), премії імені В.І.Вернадського Фонду “Україна – ХХ століття”.

У 1987 році обраний дійсним членом Міжнародної слов’янської академії. З 1990 року дійсний член Національної Академії Наук України. З 1992 року обраний академіком Української екологічної академії наук. Голова Українського фонду культури, співголова Форуму слов’янських народів.

Борис Ілліч Олійник є кавалером орденів князя Ярослава Мудрого V (1995 р.) та IV (1999 р.) ступенів, ордену Миколи Чудотворця (2002 р.), ордену Нестора-Літописця І ступеня (2006 р.).
У 2005 року Борису Олійнику присвоєно звання Героя України.

При використанні інформації посилання на сайт www.borys-oliynik.info - обов'язковеПроект створено - за підтримки Українського Центру Міжнародної Освіти. Всі права захищено. Київ, Україна, 2007 р.